Цібере Павло Петрович

/Files/images/54e18e61193ec51e66c99052eae28775_S.jpg

Видатний політичний діяч народився 5 травня 1910 року в селі Залужжя шостою дитиною в бідній селянській родині. Батько Петро Цібере через бідність йде на державну роботу по ремонту шосейних доріг. В школі вчиться на відмінно і по наполяганню вчителя сільської школи йде вчитися в Мукачівську гімназію.

Після закінчення гімназії брат Федір радить Павлові продовжити навчання в Празі. Він стає студентом юридичного факультету Празького Карлового Університету. Живе на невелику державну стипендію і допомогу брата, який став греко-католицьким священиком. Студентські роки (1930-1936) Павло проводить активно: він є членом Суспільства юристів, в яке входили тодішній президент Чехословаччини Томаш Масарик, міністр закордонних справ республіки Едуард Бенеш, інші політичні діячі, входить в суспільство карпаторусських студентів "Відродження", очолює греко-католицьке суспільство. Після університету працює в Підкарпатському земському уряді.

Павло Цібере – доктор юридичних і політичних наук. Під час війни Едвард Бенеш призначив Павла Цібере членом тимчасового чехословацького парламенту, начальником канцелярії президента і уряду у справах Підкарпатської Русі. Окрім політичних справ, Цібере гаряче переймався долею земляків, які перебували у радянських таборах. Ці врятовані люди згодом і увійшли до Чехословацького корпусу під командуванням генерала Людвика Свободи.

Але, напевно, визначальне - це те, що Павло Петрович усіма правдами і неправдами домагався визволення закарпатців із радянських таборів. Тих краян, які повірили комуністам, перетнули кордон, аби воювати на боці Союзу, але потрапили до пастки. Він умовив керівництво СРСР звільнити громадян чехословацької держави з місць заслання і сформувати з них окрему військову частину, відому нам як Чехословацький корпус під командуванням генерала Людвіга Свободи. Тисячі наших земляків залишилися живими саме завдяки його титанічній праці. Хоча навряд чи знали, кому саме мають завдячувати порятунком.

Випускник юридичного факультету Карлового університету у Празі, він став юристом-політологом, відомим у Європі громадським діячем. У владі чехословацького президента Т.Г. Масарика він посідав місце радника у справах Подкарпатської Русі. Як такий, опікувався русинами — перебіжчиками з Закарпаття в СРСР, які масово потрапляли в ГУЛАГ.

Навесні 1945 року повернувся у рідне Залужжя, де і був заарештований. На волю вийшов у 1956 році. Повернувшись додому, Павло Цібере запропонував свої послуги УжДУ. Проте людина з такою біографією не могла розраховувати на позитивну відповідь. Тоді він їде до Харкова, де влаштовується на роботу на двох факультетах харківських вишів. Та довга рука КДБ наздогнала його і тут. Був звільнений. Вчителював у Ужгородському районі, викладав іноземні мови. Останні роки провів у м. Мукачеві, де в повній самоті мешкав у маленькій кімнатці. Писав мемуари. Помер Павло Петрович Цібере 27 липня 1969 року.

У 2010 році в селі Залужжя краяни відзначили 100-річний ювілей. Павла Цібере русинського Валенберга. Скромно, але з дотриманням традиції панахидою біля могили віддавали честь Павлу Петровичу ЦІБЕРЕ закарпатці. Відзначали його 100-річчя день у день з датою народження 5 травня. До місця поховання в рідному селі Павла Петровича Залужжі прийшли його друзі часів навчання в гімназії у Мукачеві, близькі знайомі, родичі, земляки та педагогічний і учнівський колективи.

В 2011 році відомий закарпатський прозаїк Дмитро Кешеля представляє фільм «Загублений у пісках часу» про відомого закарпатця.

Автор фільму зауважив: «Переповідати стрічку не буду, але трохи розповім про закадрові моменти. Вперше я зустрівся з Павлом Цібере, коли зайшов до батькового брата. Пан Павло був гарно вбраним, із аристократичними рисами обличчя. Тоді я не повірив, що цей чоловік є міністром і, знаєте, поставився до цього скептично, адже наші люди, коли вип’ють, доволі швидко стають директорами, міністрами!.. Згодом я був на зустрічі з Андрієм Патрусом-Карпатським, знову тоді заговорили про Павла Цібере. Минули літа й літа, я забув про ту розмову. А кілька років тому мені до рук потрапила київська газета «Сегодня», у якій прочитав статтю про відзначення 100-річчя пам’яті Павла Цібере. Стало дуже боляче, що в нас, на Закарпатті, жодна газета не відгукнулася про цю визначну постать ані словом. Також наголошу, що фільм не історичний, а художньо-документальний. Знаєте, саме те, що ми пам’ятаємо своє минуле, бережемо свою історію, визначає нас як європейців. І нам не треба йти у Європу – ми повертаємося до неї».

До речі, батька Павла Цібере зіграв сам автор фільму. Насправді історія життя головного героя вражає. Це уродженець Мукачівщини. Простий сільський хлопець із Залужжя свого часу, можна сказати, злетів на політичний олімп Європи, а краяни про його життя майже нічого не знають. У драматичній долі Павла Цібере є все: карколомні успіхи, тяжка робота на благо Закарпаття і… забуття. Як зауважив Дмитро Кешеля, таких призабутих визначних постатей ще чимало, тому попереду багато роботи.

Ми гордимося таким видатним випускником школи!

Кiлькiсть переглядiв: 61

Новини

Опитування

Хто відвідував наш сайт?

Календар

Попередня Лютий 2018 Наступна
ПВСЧПСН
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728