Тема: «Час і досі не загоїв рану – цей одвічний біль Афганістану»

Мета: ознайомити учнів з передумовами афганської війни, через поезію і пісню донести до їхніх сердець основну думку: війна - це безумство, це невиправдана жорстокість: виховувати в учнів почуття » патріотизму, гідності та гордості за своїх земляків, вміння співпереживати.

Обладнання: На столику викладка літератури
«Ти вічний біль Афганістан...», на якій фотографії загиблих воїнів афганців, квіти, свічки
Минають дні, ідуть роки.
Життя листки перегортає
А біль Афгану - на віки
В душі чомусь не замовкає

Вчитель : Протягом всієї багатовікової історії нашої Батьківщини народ вище за всіх цінував вірність вітчизні, мужність і відвагу героїв, які боролися за торжество добра і справедливості. Сьогодні ми зібрались тут , щоб вшанувати пам’ять тих, хто поліг на Афганській землі. Молоді люди йшли тоді не за орденами і медалями, свято вірячи що виконують свій інтернаціональний обов’язок . Героям Афганської війни ми і присвячуємо сьогодні нашу виховну годину. А епіграфом до неї візьмемо слова воїна-афганця , бойового офіцера, який 23 річним пішов у небуття:

Ты страна, моя Отчизна…
Если нужно, не жалея жизни,
За тебя - в атаку поднимусь
А.Стовба

Шановні присутні! 15 лютого відзначають скорботний День пам'яті воїнів -афганців. Нам дуже хочеться, щоб поезії, ПІСНІ, розповіді, спогади, вистраждані в Афганістані і про Афганістан, пройшли крізь ваші юні :серця. і ви зрозуміли, що найстрашніше і найбезглуздіше у світі - це війна. Ми повинні пам'ятати тих, хто її пережив, тих, хто не дожив, не доспівав, недокохав.

Ведучий 1. Що ми знаємо про афганську війну ? Можна розказати про ту страшну неоголошену війну, що розтяглася на довгих 10 років мовою цифр, будь-яка війна у цифрах - це моторошно й страшно.

25 років тому, 15 лютого 1989 року, ступаючи із сином по мосту через Аму-Дар'ю, генерал Громов символізував цим переходом закінчення для радянських військових афганської війни.

Для кожною з більш ніж 600 тисяч тих, хто служив в Афгані, вона була і залишається своєю. У рідні домівки не повернулися 13 тисяч 833 юнаки колишнього Радянського союзу . 312 - пропали безвісти, доля 330 - невідома.

ВЕДУЧИЙ І.

Заплакало небо дощами... Прощається мати із сином...
Біль і туга зійшлися клином. Прощаються гори й долини.
Свистіли кулі над Афганом І більшого горя немає -
Прощається мати із сином. Як жити самій без дитини?
Котилися сльози рікою, Лиш чорна і хустина. Німа домовина. ..
Ще 6 жити - та віку немає, «Прости». - ледь шепоче вустами.
Лишилась невістка вдовою Та чорна хустина - то туга за сином,
И онучка за батька питає. Заплакало небо дощами...

Ведуча.2. Афганістан - це держава, що знаходиться в південно-східній Азії, де проживає 17 млн.чоловік, з яких 8млн афганці, а решта таджики, туркмени, узбеки, хазарейці.

До середини 70-х це була одна з найвідсталіших країн світу. Афганістан - це 70% гірської місцевості з бідною рослинністю, з висотою гір 7-8 тис. метрів. 86 тис. населення проживають в аулах, у злиднях. Мільйони чоловік ведуть кочівний спосіб життя. У квітні 1978 року афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя.

ВЕДУЧИЙ 1. Ми повинні розуміти трагізм участі в афганській війні тоді ще радянських людей, бо через Афганістан пройшло їх з України більше 160 тисяч. 27 грудня 1979 року були введені десантні частини в Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися у бойові дії по всій території. Присутність чужоземних військ викликали стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984 1985 рр.. Для тисяч наших солдат, їхніх батьків та матерів, дружин, дітей розпочалася жорстока, кривава війна в Афганістані. Тривожні дні чекання, безсонні ночі та тривоги. Посивіли батьки. Тривожними були ці роки і для тих батьків, сини яких служили не в Афганістані, а на території колишнього Радянського Союз. Де б не служив солдат, він у будь-який момент міг потрапити до Афганістану. Тому й не було спокою в Україні всі 10 років афганської війни, яка тривала вдвічі довше, ніж Друга світова війна.

ВЕДУЧИЙ 2. СКІЛЬКИ ЇХ - юнаків - голубооких, русявих, чорнявих, одружених і тих, до яких не прийшло ще кохання, загинуло на тій землі. Щороку в цей день схилятимуть знамена над полеглими, подаватимуть на службу Божу за тих, що загинули, лунатимуть скупі тости тих, хто вижив. Вони згадуватимуть військову дружбу, людську честь, мужність побратимів. Попри смерть, втрату друзів, пролиту кров, вони по-доброму пам'ятатимуть Афган, який багато чого навчив їх.

За довгих 10 років цієї війни на цвинтарях з"явилося багато свіжих могил з фотографіями юних облич. Останки загиблих воїнів привозили в оцинкованих гробах. І не було у батьків упевненості в тому, ховають вони свого сина чи когось іншого... І ще довго ятритимуть душу запитання без відповіді. Навіть на могильних плитах довго забороняли писати справжню причину загибелі. Не забудеться це горе, не відболить іще кілька поколінь.

Учень. Ховали інтернаціоналіста
Блищала глухо цинкова труна,
НЕСТЕРпно пахло тополиним листом,
і плач дівочий танув, як струна.
Руда земля розверзлась чорнорото.
Чекає хижо мовчки на своє,
А мати на колінах у болоті
Обмацує труну: чи ж він там є?
Стоять, відводять погляд в бік солдати
І шепотить сержант ледве чуть:
«Не велено… не можна відкривати… не велено….»
Уже струмки течуть,
Уже весна така глибока, рання.
Учора вже летіти журавлі.
Таке врочисте вийшло поховання:
Школярики стоять, учителі
А голосок дівочий квилить, квилить,
Соромиться кричати на весь світ…
Кого клясти, кого назвати винним?
І що той світ? Хіба він дасть одвіт?
На хрест сусідній похилився тато,
Похнюпились братики малі –
В селі ховали воїна-солдата
У мирному вкраїнському селі.

Ведучий 1. Летіли в Україну «чорні тюльпани» з цинковими гробами. Україна втратила близько 4 тис. молодих хлопців, 6 тис. стали інвалідами, ще 72 чоловіки залишились в полоні або пропали безвісти.

Ведуча 2. Третина учасників афганської війни була родом з квітучої української землі. На їх долю випало випробування вогнем і кров’ю. Не повернувся чийсь батько, не повернувся чийсь син, але рідні продовжують чекати звістки. Особливо чекає мама. І пише сину листи.

Посміхнувся поштар винувато, Подивлюсь на портрет твій і часто,
Що сказати мені - він не знає. Щоб ніхто не помітив, я плачу.
Не приніс знов листа від солдата. Знаєш сину, мені 38,
Адже знає, що я так чекаю. Я бадьора, зовсім не хворію.
Ти пиши мені, синку, частіше Все гаразд у нас дома, та тільки
Хай дорослий — мені ти дитина. Я чомусь, мій хороший, сивію.
Повертайся додому скоріше, Я думками, синочку, з тобою.
Дорогенький, хороший мій сину. Ти пиши, щоб душа неболіла.
Мені часто ти снишся ночами, Щоб діждалась тебе молодою
А прокинусь - тебе вже не бачу. І чорнява була, а не біла...

Ведучий 2. І невже можна забути оту згорьовану неньку, оту ранню сивину, оті виплакані сльози над «цинковими» хлопчиками, яких у Союз привозив «чорний тюльпан». Так називали літак, який щодоби вивозив гроби загиблих до Союзу...

Відео "Чорний тюльпан» О.Розенбаум

Ведуча 1. Солдати гинуть. І кожна смерть страшна. А як страшно, коли не хочеться помирати у 18-19 років, коли ще тільки починається життя.

Ведуча 2 Боляче, коли у мирний час помирають колишні воїни, які пережили страхіття війни. Вижили там, а зараз життя до них немилосердне. І як ми з вами можемо спокійно існувати, коли неспокійно на світі, коли йдуть війни, коли гинуть діти?

Ведуча 1.І поки на Землі існують гарячі точки, і поки порушується біблійна заповідь «Не убий», ми не повинні заспокоюватися. Там, де пролилася кров, виростає ненависть. Де виростає ненависть - сіється смерть.

Ведуча 2. Падали хлопці на чужій землі , а в них м’яких долонях лінії життя такі довгі і прекрасні… Разом із ними пішло в небуття чиєсь щастя. Разом із ними загинули їхні ненароджені діти. Але вони живуть у пам’яті бойових друзів, продовжують усміхатись зі сторінок солдатських альбомів. Вони вічно живуть у зболених, згорьованих, люблячих палких материнських серцях. Імена цих хлопців на вічно вписані в літопис нашої пам’яті.

Нехай поетів родить не війна.
Нехай черпають фарби тільки, з миру.
Кохання, барви квітів і весна
Натхненням напувають їхню ліру
Та світом править, мабуть, сатана,
І викликає гнів, і мутить розум,
І па планеті ще жива війна.
І юне покоління люто косить
Хтось нові приміряє ордени,
А інший набива в кишені гроші
І знову мати віщі бачить сни,
І знов - відправа в серці за усопших.
І вчиться необстріляний солдат
Ремеслам різним на війні відразу:
В людину направляти автомат
ІІ одягати в рими свої фрази.

Ведуча 1. «Нема більшої любові, ніж та, коли поклав душу свою за друзів», - сказано в Євангелії. Тож наші хлопці віддавали своє життя, вважаючи, що захищають інтереси дружнього афганського народу.

Час лікує рани. Але фізичні. А в душі, у пам'яті воїнів - афганців назавжди залишаться суворі будні Афганістану, які випали на їхню долю.

Ведуча 2 . За кожним воїном-афганцем – свій життєвий подвиг, своя доля. Хтось повернувся цілий і неушкоджений, а хтось скалічений.

Афганістан … Він став синонімом людського лиха, справжнього пекла: палюче сонце зранку, спекотний вітер – афганець, пісок, що не дає дихати, і… завжди хочеться пити.

Ведуча 1. Їм випало жити - так кажуть про тих, хто повернувся до рідного дому, порядкує рідну землю, віддаючи їй свої сили і вміння. Вони пройшли пекло війни Афганістану, вони не поповнили списки загиблих, вони і є тією пам'яттю, що пише історію.

Вчитель . Поділитись спогадами ми попросимо наших запрошених гостей, воїнів - афганців - наших односельчан. Розкажіть найпам'ятніший епізод у вашій афганській біографії.

(Виступи воїнів –афганців)

Ведучий 2. У жодному календарі день 15 лютого нічим не позначений. Але він особливий. Цього дня закінчилась нарешті війна. Щороку ветерани афганської війни відзначають останній день виведення радянських військ з Афганістану.

Ведуча.1. Шановні воїни-інтернаціоналісти, ми пишаємося Вами, горді тим, що поруч із нами живуть мужні, відважні, рішучі чоловіки. Здоров'я вам, сімейного благополуччя, і пам'ятайте, що час - найкращий лікар для душі та тілесних ран.

ВЕДУЧИЙ 1. Дедалі більше віддаляють роки від нас ту війну, але стоять обеліски, які будуть вічно нагадувати про тих, хто не повернувся до батьківської хати . Вшануймо пам'ять загиблих хвилиною мовчання.

ВЕДУЧИЙ 2. Станьмо. Постіймо хвилину, нехай у нас не заболять ноги, а тільки защемить серце за тих, хто світить нам із небес, а може із підбитим крилом ніяк не перелетить Афганської гори.

Учень

Поставте скибку хліба на стакан
І Голови схиліть в скорботі вічній
За тих, кого убив Афганістан.
Чиї він душі зранив і скалічив.
О, Україно! Ніжно пригорни
Усіх живих синів своїх, як мати.
Щоб ми уже не бачили війни.
Не чули щоб ніколи звук гармати.

Вчитель Більше 66 років тому було покладено край фашизму. Діди наші думали, що та війна - остання. Вони не знали, що їх онуків також називатимуть ветеранами. Давайте ж і ми з вами будемо пам’ятати ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну, і для кого вона триває досі. У спогадах, снах і думках. Вони цього заслуговують.

Хай буде все, що має бути:
І тихі радощі життя,
І слів чужих важке каміння...
Мені не требу співчуття.
Мені потрібне розуміння.
Так, ми повинні розуміти їх. Нехай же наша виховна година не закінчується і після дзвінка, і прийдіть додому, розкажіть про почуте своїм батькам, сусідам, однокласникам, бо про це повинен знати кожен, бо про це повинні пам'ятати всі.

Кiлькiсть переглядiв: 233

Новини

Опитування

Хто відвідував наш сайт?

Календар

Попередня Лютий 2018 Наступна
ПВСЧПСН
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728